Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/49

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

а, бачилось, високо культивованим, інтеліґентним голосом. І це ще збільшувало чари і привабність пісні.

Голос плив, мов річка, рівно без утоми, без афектації. Якесь почуття гармонії та рішучости родилося, слухаючи його. Борис був тепер певний, що той голос не урветься, не розпливеться в нівіщо. Він перестав тремтіти і почав тихенько, нечутними кроками наближатися до того місця, відки плив голос. Він силкувався не хруснути гілкою, не шелеснути листям, і рівночасно напружував слух, щоби не вронити ані одної нотки чудової мелодії. Ось він перейшов ярок, вийшов на його супротилежну стіну і помаленьку посувався все далі й далі. Все ближче й ближче лився чудовий голос, та проте хоч і як силкувався Борис проникнути оком углиб зеленої гущавини, та дарма, співачки не було видно. Нарешті він наблизився так, що здавалося, буцім то голос виходить із найближчого бука. Стежка закручувала тут понад ярок і п'ялася стрімко до вершка; власне на тім закруті була невеличка рівна платформа. З одного боку стежки простягався вниз здоровенний пень бука, Бог зна як давно зваленого бурею і вже напівперегнилого. Він лежав мов невеличкий вал. Кора на ньому ще лиш де-де стерчала грубими клаптями, та переважно пообгнивала і повідпадала вже; дерев'яна маса струпішала і кришилася, мов пухка глина; мов на глині, на ній росли декуди вже корчі ліщини та молоді буки. Стежка обминала цього поваленого