Не друкований досі, але тим не менше натхнений.
І не швидко буде друкований.
А то чому?
З двох важних причин. Одна та: де є та публіка, що могла б читати і відчути мої поезії?
Ну, коли напишете зрозуміло, то…
Зрозуміло! От іще шабльон! Фраза! Ви, професори, пишіть свої книги і трактати зрозуміло, бо ви промовляєте до розуму. Ми, поети, виливаємо своє чуття і промовляємо до чуття, то пощо нам зрозумілість? Або, коли хочете, нам треба зовсім іншої зрозумілости, ніж ваша. Ваша логіка, ваше арґументування, ваші дефініції і дистинкції, це наша смерть. А найгірше те, що ви своєю науковою папляниною попсували нам мову, зробили її нездатною для поезії. Наші слова зробилися символами ідей, абстрактів, логічних процесів, а не чуття. І це друга причина моєї абстиненції[1]. Хіба ж я можу вилити чуття мойого серця тою самою мовою, котрою висловляється «два рази два є чотири»?
А я думав, що чим серце повне, те устами ллється. Думав, що ясні ідеї і
- ↑ Абстиненція — повздержливість, утримування.
