його на лавці, обертав на різні боки, стукав у груди і в плечі, оглядав язик, розпитував і крутив головою, бурчав та плював, а далі велів дати собі ринського й відіслав Юру додому.
— Стидайся, старий! Маєш сина, маєш унуків, а записуєш себе жидові! Зараз верни до сина, з жидом не заходи собі більше, його страви не їж, його горілки не пий, а заживай оте лікарство, що я тобі запишу. А за тиждень прийди знов.
Юра послухав, не говорячи Мошкові ані слова, перебрався до сина, але за тиждень ані за місяць до лікаря не ходив. Він заживав лікарство, чув, що йому ліпше, руки й коліна перестали трястися, а йти до лікаря, то знов треба наслухатися проповіді та й заплатити хоч корону. Пошкодував грошей.
Мошко також прийняв Юрові переносини зовсім спокійно. Не ходив за ним, не розпитував, не переказував, але кілька день по його відході зробив із його хати хлівець на свої телята, збирав із поля, косив сіно і господарював на Юровім полі, як на своїм. А восени почали Василь і невістка намовляти Юру, щоб розвязався з жидом. «Обчисліться при людях, що видав на вас, зверніть йому, а ґрунтець і хату нехай віддасть». Юра пішов з тим до Мошка, але цей чемненько відповів йому, що він уже подав до суду, щоб ґрунт і хату записано на його власність.
— Ба, а це по якому?
— Ви мені записали, Юро!
— Я тобі? Алеж аж по моїй смерті. А поки я живу, то я своїй дідизні пан.
