пішли з шинку й поплелися додому. Мошкова жінка з дітьми спить у другій половині.
Білий: Онде дорогою з Жаб'я йдуть ярмаркові до Коломиї.
Чорний: Ідуть і пройдуть і не зупиняться коло Мошкової корчми. А та друга громадка, що йде пару сот кроків з ними, зупиниться ще коло броду напувати шкап'ята[1], і прийде перед корчму саме тоді, як усе буде зроблено й лишиться лиш одне, зловити Юру на гарячім вчинку.
Білий: Ге! Роби, як знаєш! Я ще спробую від себе робити, що зможу.
І він своєю долонею доторкнувся широких грудей Юри і своїми небесними очима зирнув у понурі, завзятою злобою заіскрені Юрові очі.
І нараз стало Юрі якось дивно, якось боязно й сумно й жалко на душі. Боязно, немов би він оце з живого світу, з-поміж людських веселих осель входив у величезний, темний, непрозорий ліс, де повно гнилих вивертів, де холодно й вогко, де нема інших стежок крім тих, що протоптали хижі, дикі звірі, де не чути пташиного співу, лиш сичання гадюк, де замість зелені й квітів скрізь видно лише плісень та огидливі гриби, а замість веселого стрекоту сверчків чути глухе стогнання лісових велетнів та якесь іще важче, жалібніше не то стогнання, не то крик нещасних заблуканих людей. І сумно йому на душі, немов би й сам він у тім без-
- ↑ Шкап'ята худі, малі коні.
