Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/144

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

буде така відповідь. До інших рибаків не було що й ходити, це були або свояки або приятелі Пилипюків. Мошко попробував іще останнього способу, післав, обох своїх наймитів у ріку, і їм справді удалося зловити сачком пару кленьків. Урадувався Мошко рибками, мов не знати яким добром, велів жінці зварити їх і з тріумфальним видом подав їх на вечерю пану судді.

— Га-га-га! — реготався суддя, побачивши рибу й не дуже й розбираючи, що це не пстружки, а клені. — А видиш, Мошку, що як тебе притиснути, то ти таки до чогось придалий. Не даром каже гуцул, що жид лише печений добрий. Нема пстругів та й нема, а як його приперти до стіни, то таки й пструги вродилися.

— Най пан сендзя їдять на здоров'я! — радісно мовив Мошко.

— Ну, але тепер то я вже зовсім серйозно наказую, щоб мені на завтра була головатиця. То є, не мені, а для пана радника. Чуєш, Мошку?

Історію з паном радником пан ад'юнкт, розуміється, видумав. Ніякої інструкції про головатицю радник йому не давав. Але в пана радника була молода, гарна жінка, до якої пан ад'юнкт, старий кавалер, почував гаряче «поползновеніє» сердечне; а ця пані радникова не раз у розмовах жалувалася, що оце вже третій рік живе в Гуцульщині і стільки наслухалася про ті головатиці, а ще й досі їй не траплялося навіть на очі бачити цеї риби, не то що мати її на свойому столі.