мови, ані балачки, ні-ні-ні. Розумієш? Отже links um! Marsch![1]
Мошко знав добре пана суддю, знав його жарти і його в основі добре серце, але пан суддя в своїй добродушності не знав Мошка, не знав особливо того, яким важким каменем на Мошкову душу падали його жарти. Іншим разом він жарт відбив би жартом, на запитання, де ж ті пструги і та головатиця, відповів би, що рибаки всю ніч ходили й нічого не зловили. Але сьогодні? Легко було пану судді говорити: посилайте рибаків! Та чи такий тепер настрій у селі, щоб якийбудь гуцул пальцем рушив, щоб допомогти Мошкові, сповнити його просьбу! А з другого боку Мошко, хоч не чув нічого й недопитувався про ціль прибуття пана судді, але знав, серцем і перепудженими нервами відчував, що він прибув для цеї справи, держить у своїх руках його долю, і рад би був усею душею зробити для нього все можливе, заспокоїти всі його бажання, задоволити всі його забаги. Він знав, що все це може йому дуже придатися, може заважити на вазі його цілого життя, і йому страх не хотілося обертати дійсно в жарт жартливі накази пана ад'юнкта. Він метнувся робити, що можна, вислав одного наймита в село до рибака Попівчука, обіцяючи йому п'ятку за десять пстружків і десятку за головатицю, але наймит швидко вернув з короткою відповіддю, що: «Попівчук грошей не хоче й на рибу цієї ночі не піде». Так і знав Мошко, що
- ↑ Вліво зворот! Руш!
