врятувала мене від смерти. Що якби ти зажадав за неї сто, тисячу ринських, то й то не було би задорого. Я засміявся, бо зрозумів, який ти дурень, Юро! Старий, а дурний дурень! Ішов мене забити, а не знав, що в мене пан сендзя ночує і що я можу при першім шелесті зловити тебе і віддати в його руки, (Мошко брехав тепер усею силою пари, мов кінь галопує, зірвавшися з припону, бажав зовсім отуманити, ошоломити Юру). І ще тим дурень, бо не знав, що я виграв справу в Косові не на те, щоб тебе скривдити, а лише, щоб показати тобі, який ти дурний та нерозумний, заходячи з Мошком у процес. А мені ані твоєї хати, ані твого ґрунту не треба. Чуєш, Юро? Ось на тобі за твою головатицю: тут маєш той контракт, що ми зробили на твоє прогодування… не хочеш, як хочеш! А ось той рахунок моїх видатків, що я виложив на тебе, бачиш, роздираю його перед твоїми очима! А ось то-то ошацування[1] твойого ґрунту, що було читано в суді, на. Все тобі дарую, щоб ти не казав, що Мошко одурив і обдер тебе. Не віриш? Думаєш, що я даю тобі якісь фальшиві папери? Ну, візьми їх, а завтра підемо до панотця, нехай він тобі прочитає та й скаже. Я при нім повторю те, що кажу тепер. При нім і спалимо ті папери, то може тоді повіриш, що Мошко не є твій ворог. Добре?
— Та… нехай і так буде. Але… Мошку!
— Що таке?
- ↑ Ошацування — оцінка. То-то — те.
