— Скажи, бійся Бога, що це тобі сталося? Відки це в тебе… таке… взялося?
— Та за оцю головатицю, Юро! За те, що ти приніс її мені цеї ночі. Розумієш?
— Ні, не розумію.
— Ну, то й не розумій. Я ж кажу, що ти старий дурень. А тепер іди спати.
— Та куди мені тепер іти? До Василя далеко, а я весь мокрий.
— Візьми собі мою суху бекешу та й джергу[1], ось тут у комірці лежить, іди до стодоли та й зарийся в сіні. А мокре все тут поскидай. Там огрієшся.
І Мошко взяв зі столу лямпу і пішов до сіней посвітити Юрі, поки цей перебереться в сухе. А бачучи це, білий велетень, що поруч чорного стояв під хатою і був свідком цілої сцени, в сердечнім зворушенню щиро стиснув обі долоні свого чорного товариша. Та цей при дотику білих світляних рук янгола підскочив високо обома ногами, зробив страшенну гримасу, що виражала нестерпний біль, і вириваючи свої руки з дружнього стиску, шарпнувся взад усім тілом так напруго, що аж вивернув козла в повітрі і запоров рогами в шутер на подвір'ї.
— Дурню! — скрикнув він люто. — І якого дідька ти в сантименти впадаєш?! І зараз стискатися лізеш! Ніби не знаєш, що мене твій дотик пече гірше пекельного вогню!
Янгол усміхнувся.
- ↑ Джерга — запаска, або товсте вовняне селянське рядно.
