заспокоїться зовсім і оголосить Мошкову невинність. І життя в селі піде далі своєю чергою.
Білий: А все таки Юра житиме з сином і віддасть своє добро внучатам і ті будуть любити його. І голосячи добре діло Мошкове, він уменшить в селі суму ненависти проти жида. А Мошко не забуде тих хвиль, пережитих цієї ночі.
Чорний: І думаєш, поправиться!
Білий: Називай це як хочеш, а все він буде поводитися, тямуючи цю хвилю.
Чорний: Овва! Під острахом! Силуване добро.
Білий: Господь різними дорогами тягне людей до добра. Одних страхом, других жадобою зиску, інших особистою амбіцією, ще інших подразненим самолюбством; лише невелика часть робить добро з чистої, високої любови до добра. Божа річ цінити, яке добро вартніше. Моя річ — допомагати по змозі, щоб сума добра між людьми все більшала та більшала.
Чорний: Еге ж, еге! Вийшов сівач на поле сіяти, та й сіяв, кидаючи насліпо одне зерно на стежку, друге в терня, третє в буйну перійку, в надії, що хоч якась частина зійде й виросте, й достигне і дасть стосотні плоди. А я собі сію свій кукілець розумно, з гарним обрахуванням. Де не можу зовсім заглушити твоєї пшенички, там хоч запоганю її.
Білий: Що ж, роби, як знаєш і як мусиш! Поборемось!
Львів, 9 квітня 1903.
