хвилину; в найближчій хвилині вал наскочив на них, проглинув їх як пару галушок, котився з ними далі в безвісті.
— Це правда, Юро, — промовив Микола,— і мойого стрика хлопець, знаєш старого Гедемонюка одинак, також тоді пропав. Пам'ятаю це добре, але…
— А погадай про той терен, Миколо! — перервав йому Юра. — Як він мене заболів і запік у самім серці! А про те коли я пізніше роздумував над ним, то властиво він урятував мене від смерти. Якби я був разом з моїми товаришами добіг до Черемоша, то був би певно й пропав разом із ними. Так само мені видається твоя історія і твій гріх. Молодим парубком ти був п'яниця, забіяка і марнотратник. Зневажити, поганьбити або й побити безневинно чоловіка, знасилувати дівчину, це для тебе було так легко, як випити чарку горілки. Най тобі Бог відпустить гріхи твоєї молодости, але не одному ти тоді допік до живих печінок… і мені… Тямиш, як то не раз бувало?.. Бог мені свідок, я давно простив тобі, бо пізніше ти зробився таки добрим і порядним чоловіком. Але тоді, Миколо, хто бачив твої піятики та біятики, той поневолі мусив подумати собі: коли цей парубок так піде далі, то кепський його буде кінець: скінчить або від чийогось топірця або на шибениці. І не було кому дати тобі стрим, Миколо, бо твій неньо[1] вже не жив, а неня була
- ↑ Неньо — батько
