Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/185

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

щасливим, що ти провидів і прочув у саму пору.

Смерклося. Сини занесли Миколу до хати. Він не говорив більше нічого і здавалося, що весь потонув у глибокій задумі. Швидко заснув, а коли другого ранку сини заглянули до нього, він був уже небіжчик. Його лице роз'яснилося і виглядало, як образ спокою і задоволення. Видно й душа його перед смертю знайшла здавна пожаданий мир.

 

1904 р.