летів на свою загибіль. А Бог не хотів тобі дати загинути. Знаєш як то ще наші діди та батьки говорили: „коли Бог хоче чоловіка поправити, то не мусить з неба злізати та прутом бити“. Він має в руках тисячі способів і все цвігне чоловіка в таке місце, де в нього найбільше боляче. То він і тобі вбив такий терен у сумління, що ти мусив почувати його шпигання весь свій вік. Скоро лиш одною ногою полівиш, щоб зійти на пагубну дорогу, ого, вже тебе той терен зашпигає, і ослабить і заглушить твою лиху силу. Розумієш тепер, що значить цей гріх, Миколо? Це не був гріх, це була ласка Божа, що являлася тобі, як болюче тернове шпигання. Це не був ніякий хлопчище, що втопився там коло Ясенова і якого ніхто не бачив, ніхто не знав. Твоє власне сумління вичарувало тобі ту примару, щоб дати тобі спасенного штурханця. І добрий був штурханець, Миколо, зробив своє гаразд. Ти повинен дякувати Богу за той штурханець. Це ти не бачив, як там на Черемоші втопився якийсь бідний, невідомий хлопчище, це ти бачив таку осторогу для своєї душі. Дякуй Богу, Миколо, що зі своєї ласки послав тобі цей знак; що розкрив тобі очі, щоби ти бачив його і прийняв у свою душу. Кожний з нас не раз у житті бачить такі знаки Божої остороги, але не кожний видить їх, не кожний відчуває в них палець Божий і тому так багато людей залітає в пропасть. Недаром говориться про таких у Євангелії: «мають очі і не видять, мають вуха і не чують». А ти можеш вважатися
