А він промовив швидко, зажмуривши, очі, мов когут при піянню:
— Оце я приїхав з Відня і зайшов до вас.
— Що ж вас пригнало?
— Я син Остапа.
— Якого Остапа?
— Не знаєте Остапа? Його в Відні все називали не інакше, як Остап.
— Не можу знати. Може Остап Терлецький?
— Тер-тер-тер-ррр, — затеркотів син Остапа. — Прокляте свинство називатися так, що чоловік мусить зломати язик, щоб вимовити його. Я приїхав по спадок по Остапі.
— То дуже гарно. Але він не обтяжить вас дуже. По Остапі лишилася лиш купка паперів, старі штани та кілька пар подертих черевиків.
— Що ви це говорите? Остап був маючий чоловік, його спадщину обчислено на 100,000 ринських. Віддайте їх мені зараз!
— Я? Відки ж я до того прихожу?
— Бо ви взяли ті гроші.
— Хто вам це сказав?
— Я знаю.
— Гроші мусили-би бути в суді або в поліції в депозиті.
— Я не хочу йти до суду. Йдіть самі.
— А маєте які документи, папери?
— Нащо мені? Я сам документ.
— Ну, я без документів нічого для вас не можу зробити.
— А в мене одинокий документ оце! — і винявши з-за пазухи невеличкий блискучий револьвер, поблискав ним до сонця, а потім намірився до мене.
