— Ні, пане, — сказав капрал суворо. — Ви завинили, не маєте права його бити!
— Що? — заверещав ключник, пробуючи вирвати руку. — А ви яке маєте право мішатися до нашого домашнього порядку[1]?
— Вибачте, — сказав спокійно капрал, — тут є наша вартівня і тут я маю право держати свій порядок. А там робіть собі, що вам подобається, я не буду до вас мішатися.
— Ну, я там того щенюка заб'ю, — крикнув ключник.
— Добре, — сказав капрал іронічно, — я буду за свідка!
Під час цілої тої несподіваної суперечки брати стояли вкупі під стіною, стулені докупи, зблідлі, дрижучі і злякані. Їх дитячі серця стиснулися з жаху при вступі в той новий, так відмінний і страшний світ, що проковтнув їх, як думали, без вороття, мов якась страшна ненаситна потвора ковтає свою жертву.
— Пане Трапішевський — роздався раптом голос з глибини сіней! — А вам що такого? Чого так кричите на цілий кримінал?
Рівночасно із сутінка, в дальшій частині тюремного коридору виринула мала, кругла як гарбуз постать пана началь-
- ↑ Австрійські закони про карне поступовання містили дуже вільнодумні приписи щодо становища в'язнів у слідчім арешті, з тим одначе додатком «по скільки вони не противляться в'язничному домашньому порядкові». На жаль, одначе, в кожній тюрмі є домашній порядок, що походить іще з часів темного абсолютизму і певно суперечить тим виданим законам, що тому є лише на папері, але в практиці зовсім не бувають примінювані.
