сміх над оригінальним жартом ключника. Але хлопцям зовсім було не до жарту. Мороз, ослаблення, похмуре товариство, все це пригнобило їх; в обридливім жарті бачили страшну дійсність і подавалися взад перед наступаючим ключником. Щойно Влодко, поглянувши довкола, побачив насмішливі обличчя і пізнав, до чого воно йде. Але замість зрадіти, обурився з такого жарту, що їх обох на мент пройняв таким жахом. Чорні його очі загорілися мов два вуглики, кулаки стиснулися, а коли ключник, усе ще з грізною міною, приступив зовсім близько до нього і нахилився, щоби приложити лікоть, Влодко зі стисненими кулаками кинувся на нього, б'ючи його в лице, в бороду, в груди щосили і кричучи вриваним, приглушеним голосом:
— Собако! П'янице! Маєш! Маєш, щоби ти знав, як жартувати!
Ключник одскочив, немов укушений гадюкою.
— Браво, малий, браво! Буде з тебе добрий рекрут, — закричали вояки, яких іще три вийшло з вартівні приглядатися забавній сцені.
Цей оклик долив оливи до вогню. Лице ключника набігло кров'ю, зуби заскреготали. Стиснув кулаки й розмахнув рукою, приступаючи до Влодка.
— А ти, смаркачу! — крикнув, — то ти так до мене? Не досить, що на світі провинився, ще й тут будеш? На, маєш, щоби ти знав, як тут поводитися!
І підніс руку, щоби з цілої сили вдарити Влодка по голові, але піднесену руку задержав у повітрі капрал.
