Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/242

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

зарізали мене! У, як холодно, як страшно холодно, як тисне за серце, а в мозку горить, кипить, бентежиться! О-де-де-де-де! Умерла! Wir können uns auch selbst nicht erretten![1] Р-р-р-р-р-р—трах! Бийте плішки, бийте, бийте! Валиться, бачите, валиться! Бийте плішки, бийте!

.     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .

Як громи валять! Трах-трах! Як земля дрижить! Рятуйтеся! Набігає хвиля! Потоп, потоп! Сини будучини, зв'язані з дочками минувшини, — загибель ваша! Не пощадить хвиля! І мене не мине! Серце вже залите, вже втопилося, мертве… До моря доходить. У, як холодно! Плюсь-плюсь! Як темно, яка бездонна пітьма. Пропасти, пропасти! Як порошина, безслідно, безпожиточно! О, моя повість, моя повість!

 
  1. Ми не можемо також самі себе спасти!