затремтів? Від чого такий мороз заворушився в серці і поплив жилами, мов пливучі ледники?
Лист, до мене! Чень[1] від неї? Але ні, присутність цього драба не може віщувати мені щастя! Товариші говорять, що частенько видали його тутка, шептав щось з сестрою, але очевидячки уникав доктора. Що це може значитися? Мала ж би тут знов бути яка інтрига тих поганців? Мала би і сестра бути з ними в змові?
Але що це я нараз, мов розбитий, не можу відважитись узяти до рук цей лист. Лежить на моїм бюрку, як його сестра положила, адресою на верха, спокійно, рівнодушно, мов загадка життя. Хто це писав ту адресу? А, це він, „старший пан“. Ну, цікава прецінь річ, що він міг мені писати?
На другім боці жалібна обвідка. Чорна печать…
|
|
Умерла! Вона умерла! І це її похорони були! Ох, серце моє, чом ти не тріснеш, пам'яте, чом ти не закаламутишся і не затемнишся навіки, щоб не тямити, не чути, не знати цього болю, цієї розпуки?.. Таки, таки, вовки прокляті, вони доконали свого — уклали її в могилу! І ще кепкують собі! „Яко почасти інтересованій особі і повнячи виразну волю покійної, доносимо вам“… Прокляття на вас! Це не могла бути її послідня воля! Вона ж любила мене, а ви цим листом
- ↑ Чень — може, мабуть.
