іще на постіль Панталахи — простирала не було. Зирнув і на Прокопову постіль — простирала також і місце застило.
— О, то хитрий пташок! — буркнув ключник. — Треба поспішати, щоб там не вилетів доразу.
І ключник духом вискочив із казні, замкнув її на колодку, а потім полетів до вояцької вартівні, що була зараз при вході тюремного будинку в партері направо. Крім чергового капрала всі вояки спали преспокійно на причах.
— Патроль! Арештант утік! — закричав ключник, стаючи в отворених дверях.
На той крик усі вояки посхапувались і похапали за оружжя.
— Куди втік? — спокійно запитав капрал.
— Комином на дах.
— А давно?
— Ні, недавно, може перед десятьма мінутами.
— Ну, то це нічого, буде наш, — мовив капрал і обертаючись до вояків, крикнув гостро:
— Wache, habt acht[1]!
Вояки вже стояли вооружені в двох рядах.
— Половина піде сходами на дах за паном ключником, а я з другою половиною на подвір'я. Коли ще не втік із даху, або коли не полетів як ворона, то тепер певно не втече. Vorwärts, marsch[2]!
