Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/306

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

було би на трьох! Але що ж ти собі думаєш про мене? Чи ж мав би я сумління обдирати тебе й твоїх дітей? І на що придався б мені твій ґрунт? За час дванадцятилітньої військової служби відвик я від праці на ріллі, а тепер бачу, що воно й добре так сталося, бо на чім же тут і робити? Знаєш що, лишайся сам на тій батьківщині, і нехай тобі Бог помагає, а я піду, звідки прийшов, буду далі вік свій збувати в цісарській службі.

І мовлячи це, втиснув братові в жменю всі гроші, які в часі своєї військової служби наскладав був на своє нове господарство, цілих чотириста ринських, а сам спакував свої вбогі манатки, пішов знов до військової команди і замельдувався[1], що хоче служити другу капітуляцію, цебто других дванадцять літ. А що був у службі пильний і точний, чесний і загально люблений, що мав особливий дар власне до виучування свіжо-набраних рекрутів військової муштри без звичайного в тих часах мордування та катування, то прийнято його радо, авансовано на фірера, а потім навіть на фельдфебеля. Так вислужив Спориш других дванадцять літ.

Тим часом його брат, не викарабкавшися з нужди, вмер, дрібні діти розійшлися по світі, батьківщину розшарпали чужі люди, — що було чинити старому, вислуженому воякові? До ніякої фахової праці не був здібний, до женячки не мав ані охоти, ані літ уже, ані відповідних засо-

  1. Замельдувався — заявився.