що ж, пробуй, бо твоє положення справді важке, я не буду тобі ставати на перешкоді. «Міг заснути спокійно, твердо, і не чути нічого так само, як не чув вояк. Навіть той стук у комині та брязкіт у казні Панталахи міг витолкувати воякові, як щось зовсім звичайне й невинне — і Панталаха мав би досить часу для втеки. А коли б рано була викрилася його втека, то ключникові та вартовому воякові крім дрібних неприємностей, протоколів та упімнень не було би нічого сталося. А за те Спориш не був би мав на сумлінню смерти чоловіка!
Та й ще якого чоловіка! Злодій, злодій! — говорять усі здвигуючи плечима. Споришеві не лишилася навіть така вимівка. Занадто глибоко зазирнув він у душу того чоловіка, щоб не пересвідчитися, що під грубою корою зіпсуття крилися в його душі багаті золоті жили чесних і людяних почувань, сильної волі й енергії. Чим довше роздумував Спориш, тим більшу пошану для Панталахи збуджувало в ньому поперед усього власне оце хоробливе, екзальтоване бажання свободи, той дивний одур, що попихав цього чоловіка на очевидну загибіль, до найрозпучливіших кроків. Аджеж із таких людей при інших обставинах виробляються славні воєводи, генерали та герої, винахідники нових стежок, що ведуть цілі народи до побід і слави!
— А все таки я сповнив лише свій обов'язок, алярмуючи сторожу та гонячи втікача, — шептав у ньому якийсь голос.
