туції. На моє матеріяльне положення політичні відносини, крім непризнання мені права викладання на університеті, не мали ніякого впливу, а що до признання з боку земляків, то досить буде вказати, хоч би на «Історію української літератури» С. Єфремова, в якій ані про мої найвизначніші літературні твори, ані про мою наукову та публіцистичну діяльність немає навіть згадки.
«А яким невтомним робітником був Іван Франко на полі рідної літератури, видно хоч би з одного реєстру його літературних праць. В день 25-літнього ювілею його літературної праці в році 1899 його почитателі вручили йому великий том (властиво маленьку книжечку!) на 250 стор. друку, що містив реєстр його писань і тих видань, у яких вони були друковані. Літературний талант Івана Франка незвичайно різноманітний. Він пише вірші, поеми, оповідання, драми, коляди, перекладає чужоземних класиків[1]), пише критичні та публіцистичні статті, наукові досліди з історії української літератури й мови, слов'янської філології і багато дечого іншого».
«Але гаряча, палка натура письменника не задовольняється сферою самої чистої штуки. Вийшовши з самих глибин народу, провівши всю свою молодість серед бідного, бездольного люду, він не міг не бачити і не відчути його болів та терпінь. Дуже вчасно він узявся до поважного досліду економічних та соціяльних наук і зацікавився політикою. А що все політичне життя Галичини знаходилося, і ще й досі в значній мірі знаходиться, в руках реакційної шляхти, то природна річ, що кожний суспільний, а тим більше український політичний діяч, який стає в обороні робочої верстви, дуже скоро дізнає на собі тяжкого утиску її панування. Як один із основателів і проводирів української радикальної партії в Галичині Іван Франко три рази діставався до в'язниці, де терпів неправдоподібні муки. Страшні тюремні порядки і звіряче поводження з в'язнем він описав у своїх творах «Панталаха», «На дні», «До світла» і ін. Але в'язниця не злякала Франка і він не ухилився від
- ↑ Між іншими він переклав на українську мову поему Некрасова «Надія женщини» (тільки першу частину), «Мертві душі» Гоголя та деякі твори Щедрина та Достоєвського.
