— Усе готово, прошу ясновельможного пана, — відрапортував, випрямившись, панський камердинер Стефан, перехрещений в Теофана.
— Бо то на вас ніколи ні в чім спуститися не можна, — сказав пан Зефирин і, як добрий господар, пішов сам оглянути все в шатрі. Слуги поставали недвижно по кутах, тільки Теофан слідував за паном, нахиливши вперед верхню частина тіла, немов готовився ось-ось кудись побігти, когось ловити абощо.
— Ну, бійтеся Бога, як же це поуставлювано! — якось немов аж болізно скрикнув пан Зефирин. — Де риба? Де порося? Чому не все так, як я тобі казав, Теофане, тумане запечатаний, га?
Пан Зефирин був великий митець у штуці „убирання“ с. т. заставлювання столів. За цю свою штуку він удостоївся похвал і компліментів з уст многих високопоставлених осіб, навіть з уст самої княгині Шметтерлінгової. То й не диво, що тут, у себе дома, він мав право дбати, щоб стіл завсігди заставлений був так, як сам запорядить, мав право гніватись, коли що не було по його. Слуги знали це й не змагалися; в одній хвилі все устроєно й упорядковано по його показу.
— Ну, бачиш, дурню один з другим! — з виразом внутрішнього вдоволення повчав слуг пан Зефирин, — що то значить мати трохи олії в голові. Ви тут навалили, накопичили, ні ладу, ні складу, а тепер о! Все в порядку, що кому треба, зараз і знайде, і ґустовно як! — І пан Зефирин з уподобою повів очима по столі.
— Авжеж, прошу ясновельможного пана, — сказав Теофан за його плечима. Прочі слуги нічого не казали, тільки їх очі жадібно розбі-
