Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/419

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

наблизити до неї залізо. Така голка, то я, а ти — залізо!

Хоч і як лестною для пана Зефирина була така назва, то все таки вічне тремтіння його улюбленої „голки“ було для нього зразу якесь дивне, а далі дуже прикре й неприємне. Він тисячі видав, возячи жінку по всяких купелях та товариствах, але вилічити дивну слабість показалось неможливим. Навіть початку її ніхто не міг знати, а сама пані Целина найменше. Так якось раптом найшо на неї, та й годі, і то якраз в рік по їх шлюбі. До того часу була здоровісінька, а нараз — нерви! І оце вже п'ять літ вона нещасна хоч тілом цвіте і, мов рожа, пишається, зате нервами не то живе, не то помирає.

Вже й лікарі від неї відступили — крім одного та й то такого, що диво дивне, як він і прийшов їй до вподоби. Простий цирулик з містечка Болотяного. Правда, зове він себе магістром фармації й хірургії, але проте по ярмарках пускає хлопам кров і рве зуби, аж куриться. Правда, являючись у панськім дворі в Сухобабах, він все прибраний по-европейськи, виголений і виперфумований, — одним словом, джентльмен. З себе він невеличкий, з низьким лобом, довгим закривленим носом, тонкими губами й широкими вустами, з кістьми вистаючими на висках, і з довгими, як у малпи, руками, а коротенькими ніжками, — та проте звинний, верткий і говіркий, а забавний який! Одним словом, зумів збудити для себе повне довір'я у недужої пані.

— Оцей Фледермавс один ще й держить мене на світі, — говорить часом мов знехотя пані Целина.