— Ну, не розумію, як такий глупий голиборода може тобі помагати, коли й найславніші лікарі цього не могли? — говорить пан Зефирин.
— Що ж, мій милий, — оживлюється пані, — часом і сліпа курка зерно найде. А Фледермавс хоч лікар і поганий, але діягноза у нього, милий мій, діягноза! Знається, це вже такий дар у чоловіка, сказати б вроджений!
— Ну, і як же він здіягнозував твою слабість? Що це за слабість?
— Не знаю. Це ще, каже він, його секрет. Мусить випробувати, переконатися, а тоді…
Два роки вже пробує Фледермавс і переконується, чи добра є діягноза, але ще мабуть настоящої правди не дійшов. А пані все нездужає та нездужає: ні смерти, ні попусту. Пана Зефирина це вже й нудити почало, але він не каже нічого, щоб не попсувати жінчиних струн, — віддається більше справам публічним.
Вже по обіді. Пані Целина з ліжка не вставала, в ліжку таки й пообідала. Пан Зефирин пообідав сам, бо гості з луки прямо роз'їхались, лишаючи там пусте шатро, множество порожніх пляшок, попсовану машину і пана Зефирина в великій лютості. „Ірриґація принесла йому ірритацію“, — кепкував пан маршалок, похитуючись у своїм повозі. І прочі гості кожний про себе не щадили іронічних заміток, але пан Зефирин не чув нічого.
Пані Целина по обіді в добрім гуморі: Фледермавс був рано і зо дві години продовжав свою діягнозу — дивним способом від самої тої діягнози пані якось легше робилось, нерви вспокоювались. Вона дзвонить і велить попросити до себе пана Зефирина. Той не мало здивувався, бо таке диво рідко у них луча-
