— Але що ж воно віщує, що якраз у гадюку, в таку нечисть?
Дід задумався.
— Ти певно чув, гетьмане, а може й читав десь, оповідання про святого Петра. Кажуть, що святий Петро, ходячи по світі, зайшов був десь у пустиню і три дні не міг знайти людського житла. Зголоднів дуже і почав молитися Богу, щоб дав йому чим занестися. Коли гляне, а з-під каменя, на якім він клячав, вилізає гадюка. А з неба чути голос: «Петре, бери і їж!» Але Петро зжахнувся і мовить: «Господи, це ж нечисть!». А голос відповідає: «Не бійся: чистому все чисте!». І святий Петро простягнув руку, взяв гадину, аж бач, із неї зробилася сушена риба.
— Ну, діду, алеж це якраз навпаки того, що було зо мною, — скрикнув Богдан.
— Так, гетьмане, алеж бо й ти не святий Петро, а те діло, яке ти маєш зробити на Вкраїні…
— Досить, діду, досить! — мовив Богдан, устаючи з місця, і, попрощавшися з дідом, вийшов із землянки й подався у свою дорогу.
1901 р.
