їду, по чарці горілки рано, в полудне, і вечір, топливо в зимі. Коли Юра захоче, може ночувати в корчмі; що заробить, чи то в лісі, чи на річці, те його.
Юра підписав угоду (тобто подержав за перо, бо був неписьменний і позволив підписати себе при людях) з якоюсь сердитою радістю, як чоловік, що понукає цирульника вирвати йому якнайшвидше болючий зуб.
— Оттак! — мовив він, — так мойому синочкові треба! Нехай знає, як батька шанувати! Нехай собі не гострить зуби на батькове добро. Бери, Мошку, бери віднині! Ори, сій, коси, най його зуби болять, най розсядеться з зависти! Я батько, я йому того зичу за його й його жінки добре серце. Як він мені, так я йому. І ви, люди добрі, будьте свідками! На вашім свідомі все роблю, і гадаю, що Бог мені кривого слова за це не скаже. Адже сам Бог казав, що всохне рука, яка підносилася на батька, правда, Мошку? Вами свідчуся, люди добрі, що оцей Мошко, бачите, жид, нібито нехрещений, не нашої віри чоловік, а показав мені в моїй біді більше серця, більше приятельства, ніж моя власна кров. За те й записую йому все, що маю. Най має і його діти, най хоч вони згадують добрим словом Юру Шикманюка!
Але цей завзятий настрій Юри проти власного сина швидко змінився. Одне те, що Василь, довідавшися про батьків поступок, не тріс із зависти, не кричав, не плакав, не лаявся, не прибіг ані перепрошати ані ганьбити батька, а лише
