Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/106

Своїм спільникам недолі
Про свої пригоди й болі
Ось таке розповідав:

„Небо, земле і всі моря!
З глибини свойого горя
Плач підношу я до вас,
Щоб вас плач той і ридання,
Образ мойого страждання
До основ, до дна потряс.

„Вовком звуть мене, Неситим.
Що Бог добрим апетитом
Наділив мене, чи ж стид?
І чи ж я щось тому винен,
Що в живіт пхать все повинен,
Бо живіт все: „Дай!“ кричить?

„Вовк Неситий, Вовк зажертий!
Вовк незмінно гідний смерти,
Вовка бий, де лиш найдеш!
А що вовк той голодує,
Жінку й діточок годує,
Це байдуже всім! Авжеж!

„Вовк убийник! Вовк прожора!
Що душа у мене хора,
Що сумління в труби дме,
Серце в мене незрадливе,
Милосерде і чутливе,
Цьому й віри світ не йме.

„Я ж так чесний, так побожний,
Якби світ весь був порожній,
Якби я все ситий був, —
Я б такий був добрий, вірний