Цю сторінку схвалено
І лагідний і покірний,
Що би й очі світ забув.
„Я й тепер — та й що балакать!
Як почне жолудок[1] плакать,
То й сумління заглушить.
Та проте його проводу
Скільки я собі на шкоду
Слухаю, то й не злічить!
„Раз на лови йду я радо,
Аж Гусей здибаю стадо.
Гуси, Гуси, я вас ззім!“
Гуси кажуть: „Їж, Вовчище!
Лиш хвилиночку пожди ще,
Помолиться дай нам всім!“
„Ну, моліться! Ось вам хвиля!“
То вони угору крила
Піднесли побожно так, —
Піднесли, заґеґотіли,
І всі вихром полетіли,
Я ж лишився, мов дурак.
„Ну, — міркую стовпом сто́я[2] —
Що за спосіб це і що я,
Сповідник чи паламар,
Щоб Гусей молитви слухать?“
І пішов я далі нюхать,
Щоб знайти новий товар.
„Зирк, Свиня лежить в баюрі[3],
А при ній рожево-бурі
