Як не грюкне! Я скрутився
Та й зомлілий покотився,
А Баран як не чкурне!
„От я встав, аж плачу з болю.
Проклинаю злую долю
Та й клену нерозум свій.
„Чи то я овечий батько?
Чом не вхопив швидко, гладко
Барана й не з'їв як стій?
„Всьому винна та чутливість!
Пощо[1] мав я терпеливість
Слухать теревенів всіх?
Ну, тепер не зловиш, Грицю!
Затверджу чуття як крицю,
Я голодний! Це не сміх!
„Оттаке постановивши,
Зуби міцно заціпивши,
Я пішов у дальший шлях.
Лізу, лізу, шкандибаю,
Чоловіка надибаю, —
Кравчик був, мені й не страх.
„Скоро лиш його я зочив[2],
То й до нього я прискочив:
„Кравче, кравче, з'їм тебе!
Не тікай, не боронися!
Не благай і не просися,
Бо в кишках мене скребе!“
„Я тікати — не прудкий,
Борониться заслабкий,
