Справедливі й непорочні.
Лиш траву й листочки сочні
Все їсьте — і я так їв!
„Про убийства, про грабунки
В вас немає ані думки,
Вам м'ясних не треба страв.
Вас то, щирі праві душі,
Я, пустинником ще бувши,
За взірець[1] собі обрав.“
Так то лесними словами
Лис їх знадив, аж до ями
Лисової підійшли.
„Слухай — каже Лис — Базильку,
Ти зажди на нас тут хвильку,
Ось траву собі щипли!
„Ти ж Яцуню, любий свату,
Потрудись зо мною в хату!
Знаєш, жінка там моя
Як почує чутку тую,
Що на прощу я мандрую,
То-то буде плач!.. А я
„Страх не рад з жінками плакать,
І не вмію забалакать,
Ні потішить їх гаразд!
Мій Яцуню, ти в тім справний!
То ж ходи, мій друже давній,
Вид твій духа їй додасть!“
Серце в Заяця добряче:
Вчув це й мало сам не плаче.
