Клониться цареві в ноги,
І оцей пакет прислав.
„Три листи у нім грубезні;
Мова, стиль, думки — чудесні!
Це й не диво. Аджеж я
Не одну йому дав раду
Що до стилю, що до складу,
То й заслуга тут моя!“
Цар до рук пакет приймає,
Шнур за шнуром відпинає,
Глип у торбу — аж зумівсь[1].
„Що це! Лист якийсь ухатий!
Базю, Цапе ти проклятий,
Ти кривавий лист приніс!“
Зайця голову нещасну
Вгору вийняв, рикнув страшно,
Що аж Цап на землю впав:
„Так то Лис сміється з мене!
На таке письмо мерзене
Цап йому ще раду дав!
„Га, клянусь на царську гирю[2],
Що вже більше не повірю
Клятим Лисовим брехням!
Гей, біжіть в тюрму що сила,
Вовка і Кота й Бурмила
Увільніть з тяжких кайдан!
„О, безсовісний брехачу!
Через тебе то я, бачу,
