„Ну, а Цап! Скажи, будь ласка!
Він на мене в суді траскав[1]:
„Винен, винен! Хай умре!“
А як я вспів відбрехаться,
То він лізе цілуваться!
Хай же чорт його бере!
„Що ж, мій гріх, а його шкода.
Вбивство, помста, та це ж мода
Скрізь загальна у звірів.
І сам Лев грабує чисто,
А не хоче особисто,
Шле Ведмедів і Вовків“.
І всміхнувсь Микита стиха,
Нюх табаки взяв і чиха,
А відтак сказав оп'ять:
„Ет, все байки, мій Бабайку!
Слухай лиш оцюю байку,
Що я хочу розказать.
„Кажуть: кара за грабунок!
Ось тобі такий трафунок,
Як наш брат хтів чесно жить.
Ось товар і грошей досить,
Він не скупиться, ще й просить,
А хоч гинь, не мож купить.
„Раз от я і Вовк Неситий,
Кинувши гостинець[2] битий,
На мандрівку ми пішли.
Ба, зайшли за ліс, за води,
Ні притулку, ні господи,
Лиш степи, луги були.
