на 1000—1500 років перед Христом; окрім писаних оповідань маємо й рисунки, з яких зараз можна пізнати, що вони відносяться до байок і казок, де головними особами були звірі. Найславніші з тих рисунків є: війна котів зі щурами й осел, що грає на лірі. Дуже гарні і стародавні байки та оповідання, в яких говорять звірі та дерева, маємо також у Біблії.
Відси, з Вавилону, Єгипту, від жидів та фенікійців оповідання про розмови та пригоди звірів розійшлися на схід до Індії, і на захід до греків. У греків їх посписувано й надано їм дуже гарну форму. Найстаршим грецьким байкописом був Езоп, що жив на яких 500 літ перед Христом. Його байки здобули собі широку славу між греками, хоч сам Езоп був бідним невільником. Його байки дійшли до нас у прозі і в пізніших грецьких і латинських переробках. Та обік байок греки знали й ширші казки, де головними особами були звірі. До нас дійшла одна така віршована грецька казка „Війна жаб з мишами“, приписана Гомерові, якої основа певно була запозичена з Єгипту.
Дуже правдоподібно, що з Вавилонії разом зі штукою письма дісталися також і звірячі байки та казки на схід до Індії, де розрослися й розвилися ще пишніше, ніж у Греції. Індійці ― народ обдарований багатою фантазією й бистрим розумом, що любить запускатися в глибокі роздумування над найвищими питаннями про Бога, про призначення чоловіка та про його життя на землі. Для вияснювання таких високих думок вони часто вживали й звірячих байок, перероблювали старі або складали нові, що й досі глибоко зворушують нашу душу.
