Вчені знавці догадуються, що й у пізніших часах, у III і II віці перед Христом, індійці переймали чимало звірячих байок від греків, що під Александром Македонським завоювали були перську державу й потім пару сот літ мали свою державу в Бактрії о межу з Індією й мали з Індією часті зносини.
По Різдві Христовім починається нова мандрівка байок і казок звірячих і всяких інших, а власне зі сходу на захід. У самій Індії ще на 500 літ перед Христом повстав був чоловік із царського роду, що покинувши панування зробився пустинником, а далі вбогим жебраком, і почав навчати людей милосердя, чесноти й рівности та любови. Він учив, що людське життя, то тяжка проба для людської душі, то ненастанне горе; що всі земні втіхи й розкоші, то отрута для душі, бо горе тим тяжче болить по них; що одинокий спосіб увільнити себе від болів і клопотів земного життя, це зректися світу, його розкошів і радощів, зректися батька, матері, дому, родини, маєтку й жити в побожних думах і молитвах, працюючи лише стільки, щоб їсти, а їдячи лише стільки, щоб жити. Цього чоловіка прозвали Буддою, т. є. просвіченим і просвітителем. Він стався основателем нової віри, що розширилася звільна по цілій Індії, а далі й геть по Азії, і що нині числить коло 500 мільйонів своїх вірних. Отож важно, що власне незадовго перед Різдвом Христовим головні проводирі буддійської церкви прирадили вислати на всі сторони світу проповідників, які мали ширити цю нову віру. Від того часу Буддова наука перейшла поза границі Індії, до Тибету, Китаю, Монголії, Японії. Та певна
