ред хрестовими походами. Невільник, про якого мова в тім оповіданню, це теля, заперте в стайні. Воно виривається на двір, біжить у гори, щоб догонити стадо погнане на пашу, та тут блудить і попадає в неволю вовкові. Цей хоче його роздерти, та теля пригадує йому проголошений царем супокій. Вовк запроваджує невільника до своєї печери, та тут на другий день являється стадо з псами виручати невільника. Починається облога вовчої кріпости. Вовк не боїться своїх противників, а тільки боїться лиса й оповідає своїм друзям про свої давніші пригоди з тим хитрим ворогом. Та от являється лис у таборі обложників, викликає вовка з кріпости, цей гине на рогах вола, а невільника, теля, випроваджують із печери. В те головне оповідання про теля вставлено оповідання про неприязнь лиса й вовка.
Як уже згадано, під час облоги вовк оповідає своїм друзям, чому він боїться лиса. То раз цар лев був занедужав. Усі звірі зібралися до нього, тільки лис не прийшов. Уже вовк намовив царя, що лиса треба за це замучити і вбити, коли ось надходить лис і каже, що вилічить хорого царя. Він має мозок індійської риби, ним він натре царські крижі, а тим часом треба з вовка здерти шкіру й обгорнути нею хорого царя, то його гарячка минеться. Це так і зроблено, лев виздоровів і зробив лиса своїм найстаршим міністром.
Те саме оповідання про хорого лева, якого лис вилічив якимись зіллями і здертою з вовка шкірою, було основою другої латинської поеми, що зложена була у Фландрії в початку XII віку й має назву „Isengrimmus“ (то таке прізвище вовка). Яких 50 літ пізніше зложена
