була третя латинська поема „Reinardus“ (це назва лиса), далеко ширша від попередніх; тут зведено докупи 13 оповідань, із яких деякі находяться і в нашій перерібці „Лиса Микити“, а власне:
1. Оповідання про те, як лис учив вовка хвостом ловити рибу (у нас пісня одинадцята);
2. Оповідання про те, як вовк був баранам за геометра (у нас пісня перша);
3. Оповідання про те, як лис сповідав когута (у нас пісня десята);
4. Оповідання про те, як вовк у кобили лоша купував (у нас пісня дев'ята);
5. Оповідання про барана, що сам хотів скочити вовкові в пащеку (у нас пісня сьома).
Оті латинські віршовані оповідання швидко розходилися по манастирях, школах, а далі й по дворах учених панів у Франції, Німеччині та Нідерландах. Двірські співаки, вандрівні школярі та лицарі розносили їх щораз далі, переробляли їх на народні мови: французьку, німецьку та нідерландську. Найважніша й найширша переробка — французька. Це властиво не одна повість, а цілий ряд повістей, майже не пов'язаних одна з одною, раз коротших то знов довших. Ті повісті, писані різними людьми в XI і XII віках, були надруковані у XIX віці й заповнили 4 здорові томи; вони разом мають мало що не 50.000 віршів.
Загальна їх назва „Повість Ренара“ (Le Roman de Renart), а поодинокі повісті називаються „браншами“, тобто по-нашому „галузями“. Таких галузів було, здається, значно більше, до нас доховалося їх 36. Та вони разом не творять цілости, а то подія, що в пізніших переробках, а також і в нашім „Лисі Ми-
