Але Лис поважний, строгий,
Поклонивсь Цареві в ноги.
А Цариці до колін,
А відтак на місце бою
В круг обступлений юрбою
Виступив спокійно він.
Озирнувсь — аж Вовк вже тута:
Наче чорна хмара люта
Виступає з-між рядів,
Аж зубами він скригоче,
Мов свічки блищаться очі —
Так з кістьми би Лиса й ззів.
І махнув Цар головою,
Знак подав їм булавою
Починати боротьбу.
Сурми, труби загреміли,
Всі затихли, заніміли,
На непевну ждуть судьбу.
Перший скочив Вовк лапастий,
Лиса в зуби щоб попасти
І зробить йому капут.
Лис завив, перелякався,
І швиденько взад подався, —
Вовк за ним ось тут, ось тут!
Наздогнав його вже близько,
А втім Лис в бігу хвостисько
По піску проволочив, —
Як не свисне Вовка в очі,
Так йому темніше ночі
Світ увесь заморочив.
„Ой, та й сучий же ти злодій!“
Крикнув Вовк, та гнать вже годі,
