Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/191

Став і тре з очей пісок.
„Що, Вовцуню, будем биться, —
Рік Микита, — чи мириться?
Ну, подай свій голосок!“

Обернувсь Микита скоро,
Вовка вхопити за горло
Вже ось-ось він нагостривсь.
Але Вовк скакіць до нього,
І зубами хап за ногу —
Лис на землю поваливсь.

„Га, собако ти брехлива,
Ось тепер приходять жнива:
Все, що сіяв, те й пожнеш!
Раз в мої попав ти руки,
За всі кривди, збитки, штуки
Ти заплату відбереш!“

„Ов, — подумав Лис — це бридко,
Тут пропасти можна швидко!
Нумо з смирного кінця!“
І щоб час лиш протягнути,
Він почав на жальні пути
Промовлять такі слівця:

„Стрику, майте Бога в серці!
Я ж якась рідня вам преці!
Що це ви так завзялись?
Чи ж то честь, гонори знатні,
Що мов бестії остатні
Б'ються на смерть Вовк і Лис?

„Ой, стрицуню рідний, чуйте,
Лиш цей раз мені даруйте,
А кленусь вам, поки жить