Став і тре з очей пісок.
„Що, Вовцуню, будем биться, —
Рік Микита, — чи мириться?
Ну, подай свій голосок!“
Обернувсь Микита скоро,
Вовка вхопити за горло
Вже ось-ось він нагостривсь.
Але Вовк скакіць до нього,
І зубами хап за ногу —
Лис на землю поваливсь.
„Га, собако ти брехлива,
Ось тепер приходять жнива:
Все, що сіяв, те й пожнеш!
Раз в мої попав ти руки,
За всі кривди, збитки, штуки
Ти заплату відбереш!“
„Ов, — подумав Лис — це бридко,
Тут пропасти можна швидко!
Нумо з смирного кінця!“
І щоб час лиш протягнути,
Він почав на жальні пути
Промовлять такі слівця:
„Стрику, майте Бога в серці!
Я ж якась рідня вам преці!
Що це ви так завзялись?
Чи ж то честь, гонори знатні,
Що мов бестії остатні
Б'ються на смерть Вовк і Лис?
„Ой, стрицуню рідний, чуйте,
Лиш цей раз мені даруйте,
А кленусь вам, поки жить
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/191
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/8/89/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._7._%D0%94%D0%B8%D1%82%D1%8F%D1%87%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%281956%29.djvu/page191-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._7._%D0%94%D0%B8%D1%82%D1%8F%D1%87%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%281956%29.djvu.jpg)