Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/193

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Віри я тобі не йму!
Гамувавсь ти в бою ладно,
Що мені ти в очі зрадно
Впер піску чортівську тьму!

„Ні, хоч як бреши й звивайся,
А з життям уже прощайся!
Я здурить себе не дам.
Помолися швидко Богу,
Кайся всіх гріхів — в дорогу
Мусиш нині йти к дідам!“

Так гарчав Неситий гордо,
Рад би Лиса взять за горло,
Але ногу мав в зубах.
А Микита поки рюмав,
Хитрість вже нову обдумав,
Як минувся перший страх.

Ніби молиться він Богу,
А тим часом задню ногу
Всунув Вовку під живіт…
Як нараз запоре жмінку[1]
Попід саму селезінку,
Вовкові змінився світ.

„А“ — ревнув, згадавши бабу.
Фіть! Лис з пащі вирвав лабу[2],
Задньою ж ще раз потис:
Вовк зомлів і повалився —
Гульк, наверха опинився
Й хап його за горло Лис.

——————
  1. Жмінку — жменьку, жменю.
  2. Лаба — лапа, нога.