Цю сторінку схвалено
„Встань, Микито! — Цар озвався, —
Славно, сину, ти списався,
Честь свою оборонив.
Що було, нехай минає,
Цар дарує і прощає,
Що коли ти завинив.
„Днесь кінець сварні і зваді,
І віднині в царській раді!
Ти про спільне благо радь!
Честь прийми від мене тую:
Канцлером[1] тебе йменую,
Віддаю тобі печать.
„Як ти мудро вмів держаться,
Від біди обороняться,
Так державу борони!
Що порадиш — Цар прикаже.
Що напишеш — Цар не змаже,
Лиш сумлінно все чини!“
Каже Лис: „Мій Царю й тату,
За так щедру і багату
Ласку чим я відплачусь?
Хоч у мене сил немного,
Але весь для блага твого
Й для держави посвячусь.
„Ще лиш на однім прости мя!
На деньок домів[2] пусти мя:
Жінка й діточки десь там
Плачуть, тужать… Хай же нині