Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/208

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
ОСЕЛ І ЛЕВ
 

Був собі раз Осел. Забагато йому стало праці й батогів у господаря.

— Давай — думає — втечу в ліс і буду жити на волі! Буду собі пастися по лісі і хто мені що зробить?

І не думавши довго, втік від господаря, та й у ліс. Добре йому там. Пасеться, де хоче, не робить нічого, ніхто його не б'є — відколи живе, ще такого добра не зазнав. Аж раз дивиться, йде Лев, страшний-престрашний, та й просто на нього.

— Ну, — думає собі Осел, — аж тепер уже по мені буде!

Але поки Лев дійшов до нього, він якось трохи отямився й поміркував собі:

— Ану, може я його деяк здурю?

Та й як стояв, бух на землю, ліг собі й лежить, мов і гадки не має. Надходить Лев і кричить уже здалека:

— Ей ти, хто ти там? Як ти смієш лежати? Чому не встанеш і не поклонишся мені?

А Осел мов і не чує. Лежить собі та тільки довгими вухами клапає.

Надійшов Лев і знов кричить:

— Зараз устань і поклонися мені!

— А хто ж ти такий? — питає Осел.

— Ти ще й питаєшся? — кричить грізно Лев.