багатого скарбу наших народніх оповідань. Бажаючи написати книжку для молоді, я мусів із старого твору, а значить і з того, що написав Ґете, повикидати багато такого, що зовсім не годиться для молоді. Натомість я повводив із старих оповідань та з наших народніх байок дещо нового, так що загалом у другім виданню моєї переробки враз із тим оповіданням, що становить рамку цілости й тягнеться через усі пісні, вплетено тридцять більших або менших оповідань і уступів.
І ще одно. Я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народнім добром, надати їй нашу національну подобу. Я, так сказати, на чужий, позичений рисунок накладав наші кольори. Дослівно я не перекладав ні відки ані одного рядка. Чи це хиба, чи заслуга моєї праці — в те не входжу, досить, що з цього погляду вона моя.
