— Дрозде, Дрозде, — мовить Лис, — вивів ти мене з ями?
— Вивів.
— Нагодував ти мене?
— Нагодував.
— Напоїв ти мене?
— Напоїв.
— Розсмішив ти мене?
— Розсмішив.
— Ну, а тепер ще мене постраш, бо коли ні, то я твоїх дітей поїм.
Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса настрашити, а далі й каже:
— Що ж маю робити? Ходи зо мною, я тебе настрашу.
Веде Дрозд Лиса попід ліс дорогою на велике пасовисько. Там паслася велика череда овець. Пастухи сиділи в колибі, а пси бігали довкола череди, пильнували овець. Став Лис здалека, на краю лісу, та побачивши псів, не хоче йти далі.
— Що, Лисику, страшно? — питає Дрозд.
— Ні, не страшно, — каже Лис, — а тільки я втомився, не хочу йти далі.
— Як же ж я тебе настрашу, коли ти не хочеш далі йти? — питає Дрозд.
— Страш, як знаєш, — мовить Лис, — але знай, що коли не настрашиш, то я твоїх дітей з кістками схрупаю.
— Добре, — каже Дрозд, — лягай же ти собі ось тут у жито і гляди, що я буду робити. А коли тобі почне бути страшно, то крикни мені, щоб я перестав.
Полетів Дрозд, сів собі на землі перед псами та й порпає землю лапками. Кинулися пси до нього, він підлетів, та зараз же сів знов неда-
