Рада в раду, вислали Комаря, бо цей найменший і найхитріший. Полетів Комар до Ведмежого табору, а там саме нарада розпочинається.
— Що нам починати? — говорить Ведмідь. — Ти, Лисе, найхитріший між усіма звірями, ти нам будь за генерала.
— Добре, — говорить Лис. — Бачите, якби то зі звірями була справа, то нам би найліпше мати Ведмедя за генерала, але цим разом нам треба мати діло з тою крилатою дрібнотою, то, може, я вам тут більше допоможу. Бо тут головна річ — око бистре й розум делікатний. Слухайте ж, який у мене плян. Вороже військо буде літати в повітрі, то правда. Але нам про нього байдуже. Ми ходімо просто до Короликового гнізда й заберім у неволю його дітей. Скоро їх будемо мати в руках, то присилуємо старого Королика, щоби закінчив війну і піддався нам, і тоді ми виграли.
— Славно, славно! — закричали всі звірі.
— Значить, — говорив далі Лис, — треба нам іти густою лавою, держатися купи, бо там у неприятеля є й Орли і Шуліки і всяка погана птиця; як будемо йти в роздріб, готові нам очі видовбувати або що. А разом, то все безпечніше.
— Правда, правда, — крикнув Заяць, у котрого на саму згадку про Орлів аж ноги затряслися.
— Я буду йти попереду, а ви всі за мною, — говорив далі Лис. — Бачите мій хвіст, це буде у нас боєва хоругов. Усі маєте пильно дивитися на мій хвіст. Поки я буду його держати просто догори, то знак, що все безпечно, що можна йти сміло. Якби я завітрив десь якусь
