Їжак-неборак якось не додивився та й спіймався в сильце.
— Ой, Лисичко-сестричко! — кричав бідолаха. — Спіймало мене сильце й не пускає. Ану добувай свої три міхи хитрощів і вимотуй мене із зашморга.
— Ой, небоже — мовила Лисичка — пропали мої хитрощі всі до одної. Скакала через річку і всі три міхи вірвалися й бовтнули у воду.
— Га, так видно вже Божа воля така, що тут мені вмирати. Прощавай, Лисичко-сестричко! Відпусти мені всі гріхи, всі урази, якими я тебе вразив!
— Бог тебе прости, Їжаче — мовила Лисичка, втираючи очі від сліз, — а я тобі відпускаю з усього серця.
— Ходи Лисичко-сестричко, обіймімося ще раз на прощання!
Лисиця обняла Їжака, хоч і як їй те було не смачно. Та що, неборак на смерть лагодиться, то як же йому не вволити останню волю?
— Поцілуй мене, Лисичко-сестричко, в самі уста — просив Їжак. — Аджеж ми вік звікували як брат з сестрою.
Нахилилася Лисичка до Їжака, щоб його поцілувати, та ледве доторкнулася своїм язиком до його уст, а Їжак тільки кланц! Ухопив її зубами за язик та й держить. Що вже Лисиця крутилася, вертілася, що вже скомліла і плакала, Їжак держав зубами за язик, поки не прийшов господар. Побачивши, що Їжак спіймався в сильце й держить Лисицю за язик, він розсміявся, забив Лисицю, а Їжака пустив на волю.
1898
