Вовчик-братік і Лисичка-сестричка хитрили, поки хитрили, грішили, поки грішили, а далі стали та й кажуть:
— Годі нам грішити! Треба покаятися. Ходімо на прощу аж за море, аби відмолити свої гріхи.
Ходімо, то й ходімо. Зібралися, йдуть. Ішли, йшли, аж надибали Осла, що пасся на пасовиську.
— Здоров був, Ослику-братіку — промовили до нього.
— Здорові були, люди Божі — відповідає Осел.
Стали вони, ласо позирають на Осла, а далі Лисичка й мовить:
— А може би ти, Ослику-братіку, пішов з нами в дорогу?
— А куди ж вас Господь провадить?
— На прощу в далеку заморську країну.
— Що ж, я готов іти з вами.
— Ходи, синку, ходи — поважно мовить Вовк, з нами тобі безпечно буде й розмова приємна по дорозі.
Чи довго вони там ішли, чи коротко, досить що в найкращій згоді прийшли аж над море. Тут зараз Лисичка сюди-туди звинулася, знайшла кораблик, прип'ятий до берега, й гукнула на своїх. Посідали на кораблик, відв'язали його й пустилися плисти. Осел веслує, Вовк рулює, а Лисичка вітрил пильнує. Все їм так справно йде, аж душа радується.
Пливуть вони, пливуть, ба вже Вовк і Лисичка здорово поголодніли. Ослові байдуже; в кораблику на дні було настелено листя та
