Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/288

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ну, кажи, я й відси чую, — мовив обережний Селезень.

— Страшний гріх! Аджеж це ти в короля корону вкрав і собі на голову настромив! Поглянь лише в дзеркало, як у тебе голова вся вилискується!

— Неправда, Лисичко! Не вкрав я королівської корони! Це ти сама вкрала її.

— Я? — скрикнула Лисичка. — Як ти можеш, це говорити?

— Бо в мене свідки є  — мовив Селезень. — Ось зажди лишень тут, я їх зараз приведу.

Лисичка думала, що Селезень приведе їй Качок, Гусей або інших своїх свояків, і почала скубти Голуба, з'їла його і жде у своїй норі.

Тим часом Селезень іде дорогою, аж назустріч йому стрілець. Уже намірився, вже курок відвів, щоби вбити Селезня, та цей крикнув до нього:

— Стрільче, стій, не вбивай мене! Ходи за мною, я тобі покажу Лисиччину нору і ще й саму Лисицю викличу.

Зібрався стрілець, пішов за Селезнем, засів у корчах і навів стрільбу просто на вхід нори. А Селезень наблизився до нори та й кричить:

— Лисичко, Лисичко, виходь!

— А що там? — питає Лисичка з середини.

— Це я, Селезень, прийшов і свідків привів.

— Ходи з ними до хати.

— Ні, Лисичко, вони не хочуть до твоєї хати, бо їм там затісно буде.

— Хіба їх так багато?

— Ні, Лисичко! Та що там балакати! Вийди, то сама побачиш.

Ледве Лисичка вихилила голову з нори, аж тут рушниця грим! Ударило Лисиці, мов