— Ну, кажи, я й відси чую, — мовив обережний Селезень.
— Страшний гріх! Аджеж це ти в короля корону вкрав і собі на голову настромив! Поглянь лише в дзеркало, як у тебе голова вся вилискується!
— Неправда, Лисичко! Не вкрав я королівської корони! Це ти сама вкрала її.
— Я? — скрикнула Лисичка. — Як ти можеш, це говорити?
— Бо в мене свідки є — мовив Селезень. — Ось зажди лишень тут, я їх зараз приведу.
Лисичка думала, що Селезень приведе їй Качок, Гусей або інших своїх свояків, і почала скубти Голуба, з'їла його і жде у своїй норі.
Тим часом Селезень іде дорогою, аж назустріч йому стрілець. Уже намірився, вже курок відвів, щоби вбити Селезня, та цей крикнув до нього:
— Стрільче, стій, не вбивай мене! Ходи за мною, я тобі покажу Лисиччину нору і ще й саму Лисицю викличу.
Зібрався стрілець, пішов за Селезнем, засів у корчах і навів стрільбу просто на вхід нори. А Селезень наблизився до нори та й кричить:
— Лисичко, Лисичко, виходь!
— А що там? — питає Лисичка з середини.
— Це я, Селезень, прийшов і свідків привів.
— Ходи з ними до хати.
— Ні, Лисичко, вони не хочуть до твоєї хати, бо їм там затісно буде.
— Хіба їх так багато?
— Ні, Лисичко! Та що там балакати! Вийди, то сама побачиш.
Ледве Лисичка вихилила голову з нори, аж тут рушниця грим! Ударило Лисиці, мов
