Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Я лиш зіпнув[1], закрутився,
Та й на землю покотився,
Очі кров'ю запливли.

„Та прокляті Бараниська
Не вважають, що смерть близька,
Що зомлілий я лежу:
Цей рогами звідси пхає,
Той в противний бік штовхає,
Щоб посунути межу.

„Довго ще так правувались[2]
Що хвилини розбігались,
Та й рогами в мене бух!
А Микита, той собака,
Реготавсь, аж лазив рака,
Що так з мене перли дух.

„І були б за нюх табаки
Там на вічну ганьбу таки
Вовка вбили Барани,
Та дав Бог, моя Вовчиця
Там надбігла подивиться, —
Аж тоді втекли вони“.

Хоч як жалібно цю повість,
Мов сумную дуже новість,
Вовк цареві голосив,
То цариця хихоталась,
Та й цар, щоб не знявся галас,
Ледве в собі сміх душив.

Гектор, цуцик, неборака,
Став на лапки та й балака:

  1. Зіпнув — зідхнув, застогнав.
  2. Правуватися — добувати свого права.