Одним словом, посварилися оба порядно, а далі стали на тім, щоб іти до суду.
— Це не може бути! Я мушу дійти свойого права! — гарячився Горобець.
Я чула всю розмову й зацікавилася дуже, якого то суддю вони собі знайдуть. Тож коли оба противники полетіли, я назирцем за ними.
Летять вони низом, а я горою. Видно мені все довкола. Бачу, недалеко нашої тополі мав своє гніздо дикий Кіт. Він якраз тоді лежав у засідці й чув сварку Горобця з Костогризом. А як вони договорилися до того, щоб іти до суду, мій Кіт живенько скочив на високий камінь, став на одній нозі, впер очі в сонце, підняв передні лаби, мов христиться набожно, і знай муркоче святі приповідки:
Не чини другому, що тобі немило!
Над сто добрих слів вартніше одно добре діло.
Як хвіст не криє пса від мух і від слоти,
Так мудрість без пожитку є сама без чесноти.
Вартніший овес, ніж солома вівсяна,
Від молока вартніша є сметана,
Вартніший плід, аніж гілляка та,
А від життя вартніша чеснота.
До досконалости провадять три дороги:
Для бідних не щади підмоги,
Для добрих май в душі зичливість,
Для всіх же — справедливість.
Горобець і Костогриз, летячи якраз попри те місце, побачили Кота. Вони зупинилися й чули його побожні муркотання.
— Слухай — мовив Костогриз. — Ось тобі побожний муж! Якийсь святий стовпник і мудрий і справедливий, то певно. Ходімо до нього,
