вже як він нас не розсудить справедливо, то я не знаю, де нам знайти ліпшого суддю.
— Але ж це Кіт! — мовив Горобець. — Це наш заклятий ворог. Як же нам іти на суд до нього?
— Ну то станьмо здалека — мовив Костогриз. — Посідаймо ось тут на гілляці й розповіджмо йому свою справу.
— Добре, посідаймо.
І справді оба суперники сіли на гілляці над самим Котом, поклонилися йому, а Костогриз промовив:
— Святий стовпниче! Бачучи твою побожність і важку покуту й чуючи твої справедливі слова, ми приходимо до тебе, щоб ти розсудив нашу справу. У нас зайшла сварка. Вислухай нас, а котрого признаєш неправим, того можеш з'їсти.
— З'їсти! — жалібно промовив Кіт. — Алеж дітоньки, що ви мовите! Вже три дні і три неділі, як я зарікся їсти м'ясні страви й мордувати Божу живину. Ні, я не з'їм, але розсуджу вас по святій, щирій правді. Тільки мої серденятка, я старий, глухий. Ходіть ближче, ось тут коло мене, й розповіжте, що це за сварка зайшла поміж вами!
Оба суперники повірили хитрому Котові, злетіли з гіллячки й поставали перед ним. А йому, драпіжникові, тільки того й треба було. Одним митом скочив, ухопив одного в свої гострі пазурі, а другого в зуби, позагризав обох і, радісно муркотячи, поніс до свойого гнізда.
— Оттак — закінчила свою річ Ворона — буде й вам усім, коли виберете собі Сову на царя. Вночі ви спите, а вона бачить і літає й буде вам шкодити. А вдень, коли ви літаєте,