Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/335

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вже як він нас не розсудить справедливо, то я не знаю, де нам знайти ліпшого суддю.

— Але ж це Кіт! — мовив Горобець. — Це наш заклятий ворог. Як же нам іти на суд до нього?

— Ну то станьмо здалека  — мовив Костогриз. — Посідаймо ось тут на гілляці й розповіджмо йому свою справу.

— Добре, посідаймо.

І справді оба суперники сіли на гілляці над самим Котом, поклонилися йому, а Костогриз промовив:

— Святий стовпниче! Бачучи твою побожність і важку покуту й чуючи твої справедливі слова, ми приходимо до тебе, щоб ти розсудив нашу справу. У нас зайшла сварка. Вислухай нас, а котрого признаєш неправим, того можеш з'їсти.

— З'їсти! — жалібно промовив Кіт. — Алеж дітоньки, що ви мовите! Вже три дні і три неділі, як я зарікся їсти м'ясні страви й мордувати Божу живину. Ні, я не з'їм, але розсуджу вас по святій, щирій правді. Тільки мої серденятка, я старий, глухий. Ходіть ближче, ось тут коло мене, й розповіжте, що це за сварка зайшла поміж вами!

Оба суперники повірили хитрому Котові, злетіли з гіллячки й поставали перед ним. А йому, драпіжникові, тільки того й треба було. Одним митом скочив, ухопив одного в свої гострі пазурі, а другого в зуби, позагризав обох і, радісно муркотячи, поніс до свойого гнізда.

— Оттак  — закінчила свою річ Ворона  — буде й вам усім, коли виберете собі Сову на царя. Вночі ви спите, а вона бачить і літає й буде вам шкодити. А вдень, коли ви літаєте,